Перші поселення, які відкриті археологами на околиці селища Новоайдар відносяться до салтово-маяцької культури. Вперше Новоайдар як козацька слобода з'являється на карті України у 1687 році, коли на річці Айдар збудували свої військові укріплені містечка козацькі вихідці з Дону, які звали себе новодонцями.

На початку XVIII сторіччя новоайдарці активно підтримали збройне повстання Кіндрата Булавіна. Разом с придушенням повстання у 1708 році було знищено дотла й Новоайдарську слободу, а всіх її мешканців, не виключаючи жінок і дітей було страчено. Лише через кілька десятиліть на попелищах бунтівної слободи знову з'являються люди. На цей раз відновлюють поселення селяни Судженського уїзду Курської губернії.

У 1779 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії і дістала сучасну назву Новоайдар. Згодом після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній оборонне значення Новоайдару було втрачено.

У 1918 році в запеклих боях між селянськими угрупуваннями, білогвардійськими та червоногвардійськими загонами в Новоайдарі було встановлено радянську владу. 7 березня 1923 року село стало центром Новоайдарського району Старобільського округу.

В 1929 році в Новоайдарі було утворено перший колгосп „П'ятирічка".

Найяскравішим представником того часу стала Феодосія Стефанівна Перова. Вісімнадцятирічною дівчиною, закінчивши курси при Новоайдарській машинно-тракторній станції, вона організувала першу на Луганщині жіночу тракторну бригаду й кинула виклик на трудове змагання Паші Ангеліній. Між трактористками новаторками зав'язалась міцна дружба та трудове суперництво. Жіночі бригади досягли високих результатів, за що в 1946 році Ф.С. Перова була удостоєна високого звання - Героя Соціалістичної праці.

Яскравий приклад трактористки став символом трудівника сільського господарства, на якому виховувалось не одне покоління хліборобів Новоайдарщини.

Друга світова війна полум'ям і горем пройшла по Новоайдарському району. 12 липня 1942 року фашисти увійшли в Новоайдар. На 190 днів і ночей протяглася окупація. Лише зимовим ранком 21 січня 1943. року танкові частини генерала Полубоярова визволили Новоайдар від загарбників. Одна з вулиць Новоайдару носить ім'я Полубоярова. 

Понад 10 тисяч новоайдарців були призвані до лав Радянської Армії , в т.ч. 389 жінок, які пройшли дорогами війни. В Другій світовій війні загинуло 6448 осіб. На Новоайдарщині 34 братських могили, в яких заховано понад 1500 воїнів.

За героїзм і мужність сотні новоайдарців отримали високі державні нагороди, а О.С. Шопін, П.Г. Шевченко, М.М. Говорунов були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Г.Ю. Кофанов, М.А. Гетьман стали повними кавалерами солдатського ордену Слави.

З великим ентузіазмом відроджували повоєнний Новоайдар його мешканці. Високі нагороди держави отримали десятки селян.

В 1957 році Новоайдар отримує статус селища міського типу, тут починають будуватись двоповерхові житлові будинки та об'єкти соціальної та культурної сфери. За час існування Новоайдарський район та населені пункти піддавалися змінам в адміністративно-територіальному устрої. В 1962 році у зв'язку з укрупненням сільських районів Новоайдарський район був ліквідований, а у 1965 році знову відновлений.

На землі Новоайдарщини народився і вирів поет Іван Приблудний (Яков Овчаренко), соратник і близький друг Сергія Єсеніна. В с. Смолянинове народився письменник, колишній керівник Луганської Спілки письменників Микита Чернявський. Родом з с. Олексіївка заслужений скульптор І.М. Чумак, в с. Дмитрівка народився режисер і письменник М.Є. Циба, в с. Райгородка народився художник В.Ю. Орлов.  В Новоайдарі народилися художник Авак Алахвердов та самодіяльний композитор Юрій Шилов, працювали письменники, майстри слова Григорій Половинка, Іван Низовий, Леонід Стрельник.